****************
Ми - онуки Даждьбожі, ми руси, погани-слов'яни,
Володимиром хрещені кров'ю, вогнем і мечем,
Хто возніс до небес білостінні золочені храми,
Хлібороби і вої - нащадки могутніх племен.
Богом дана справіку нам земля-материзна, Раїна,
Тут мужнів і плодився живучий слов'янський наш рід.
Ми - нащадки козачі: за Волю святу й Україну
Нас, як пращурів наших, сурма підіймає в похід.
Нас садили на палі колишні й новітні іуди,
Ми брели по етапах, по зонах і концтаборах;
Наших юних синів розпинали в розтерзаних Крутах...
Над століттям двадцятим - багряний кривавився стяг.
Вимирали без хліба - на землі, що чужих годувала,
Журавлиним ключем за безкраїй пливли океан,
І в Канадах далеких рідна пісня і мова гучали -
Оберіг і молитва, наш духовний Відродження храм.
Дикі війни й Чорнобиль нас смертним туманом косили:
Дичавіло Полісся - радіації раковий клин,
Покоління майбутні - ненароджені - німо почили,
Не лишивши і сліду на теренах рідних руїн.
Наші світлі уми прокладали міжзоряні траси,
Наймудріші науки нелегкі скорялися нам;
Нас будило до праці чесне слово гаряче Тараса,
Ми Свободи своєї високий возводимо храм.
Ще сто років терпіти??? - Не хочем, не можем, не будем!
А перевертням й злодіям - в прірву готуємо шлях.
Ми - Народ, ми - Держава, нової історії люди,
Поважаймо себе і продовжім у мудрих синах.
Нуртували майдани жагучими гаслами волі,
Болем Сотні Небесної горе у душах зійшло...
Ми себе захищаєм в донецькім розтерзанім полі:
Скільки крові пролито... А скільки іще віддамо?
Від хижачки Москви, від кріпацтва сумної руїни -
У просвітлене завтра тернистий верстаємо шлях.
Сходить полем пшеничним могутня нова Україна:
Ми плекаєм її - в кожнім серці, в труді і в умах...
ГЕРОЯМ СЛАВА! 
