Ти не чекай мене, я не прийду,
Хоч не забути і не оминути, -
Останні миті гіркої спокути,
Гарячими сльозами -
по льоду.
Я не збираюсь, навіть уночі,
Коли в безсонні знемагає туга,
Зневіри бог та демонів наруга
Давно мені залишили ключі.
Відкриті двері...
ти чекаєш десь,
Спаливши в попіл ноти та бемолі.
Віск скрапує під полум"ям неволі,
Поки озерцем виллється увесь.
Зухвалості я забуваю мить.
Здавалось, заметіль -
цвіт яблуневий,
Січнева ніч, палка, ніби травнева,
Тріпоче серце і жнивами снить.
Не хочу йти, сповита страхом знов.
І не прийду, не клич зболілу душу.
Я так далеко, та сказати мушу,
Кохання те - в темницю...
без розмов!
Не виглядай, як хмари розійшлись, -
Сріблясте лезо ріже шов останній
Моїх надій. Облудні сподівання,
Бо не твоя...
твоя була колись.
11.02.2015.
ред. 29.07.2017.
Вірш про багатьох із нас...Як красиво описані почуття...на жаль про зболілу душу.Кохання те - в темницю... без розмов! І прийде нове...Обов*язково. Єсть у мене трохи схожий,про моїх знайомих. Захотілось додати його,після того,як прочитала Ваш.Удачі Вам.
Вірш про багатьох із нас...Як красиво описані почуття...на жаль про зболілу душу.Кохання те - в темницю... без розмов! І прийде нове...Обов*язково. Єсть у мене трохи схожий,про моїх знайомих. Захотілось додати його,після того,як прочитала Ваш.Удачі Вам. 
Дуже гарно! 