Проснувсь тоді я дуже рано
Від канонади вдалині.
Напевно і тобі погано,
Кохана, було теж самі.
Бо в ту червневу ніч коротку,
Як ми були іще малі,
Аж від Карпат і до Чукотки
Здригнулось все в страшній війні.
Почалось те, що довгі роки
Тільки кошмарами несло.
Хто переніс війни уроки,
До смерті зна її жало.
Вона повзла у кожну хату,
Несучи горе й море сліз.
Забрала батька, мужа, брата –
Всіх замітала під обріз.
Та люди вижили в тім горі,
Все перенесли на плечах
І на обпаленім просторі
Життя міняли на очах.
Хоч не легка була дорога
У тім котлі страшнім війни.
Мільйони жертв, щоб Перемога
До нас прийшла вже назавжди.
А ми росли напівголодні,
Й майже роздягнені були.
Та не дай Бог, щоб наші модні
Діти й онуки так жили.
Тому робім, що в наших силах,
Щоб мир на світі зберегли.
Щоби любов всіх покорила
І люди в дружбі все жили.
