Де зорі згасають
жоржинами обрій цвіте.
Піддавшись спокусі,
розтану у світлі розмаю.
І граю промінням –
а й справді воно золоте…
Нарешті я справжня!
Хай вітер мій одяг знімає.
Нарешті я дика!
Вплітаю в волосся жасмин,
До стану латаття,
ступаю у нетрі – царівна!
Співай, дикий вовче.
Кровить хай мій страх із судин,
Іскриться з очей, шаленію –
мовчіть перші півні!
Схиляються трави
і падають зорі до ніг,
Навшпиньки ступаю –
цвітуть по слідах орхідеї.
Кружляю по колу,
мов відлік часів вікових,
У місячне сяйво руно уплітає Медея.
Під місяцем повним
танцюю у сяйві спокус,
Хай рвуть струни ельфи –
не смій підвестися нерівня.
Бо я відтанцюю, відплачу,
а ще… відсміюсь,
Допоки світанок,
допоки іще я царівна…
"блюз" – тут недоречне це слово; в тому самому стовпчику "на рівні", певне. чи що значить "нерівня"? було б гарно "на рівні-царівні": гарна рима була б, точна; те саме щодо "орхідеї-медеї" тощо; вірш сподобався
Допоки світанок, допоки іще я царівна… Щось на цю тему було у Оксани Дністран! 
Ні-скі-і-ле-чки, Оленко! Просто - "мавчина" тематика... 
