Притулився сльозою жасмин
До старої віконної рами
І бузок похилився на тин,
Снить руками матусеньки-мами
Дика ружа заслала поріг,
А матуся троянду садила...
До піддашшя, цілесенький ріг,
В здичавілій любові обвила
Оббиває пороги весна
І целепає в шибку вітер
Бо ж садити і сіять пора,
У мішечках насіння і квіти
Щепи татові родять щорік,
Тихим жалем спадають плодами...
Хто дитинства колиску прирік
На самотність гіркими сльозами ?
Гарні слова, Надіє! 
КУЮ, П. ОЛЕКСО
