Так сталося, що жінка стала чи не найціннішим
скарбом безумного і суєтного сьогодення. Бо хто
ж як не вона може повернути йому риси розумності
та красу буття у всіх його проявах? Тут вже йшлося
про це у моїх віршах і творах моїх колег*. Звертаючись
до вічної теми сутності людського існування на Землі,
автор пропонує друзям і читачам сайту новий доробок
як "закваску" до нових диспутів на цій сторінці...
Доброго вечора та... плідної, щасливої ночі!
В супроводі невмирущої музики Щопена... Вона – та,
що як треба коня на скаку угамує,
Вона в хату палаючу ввійде, як хата горить.
Вона – та,
що ніколи дарма у житті не сумує,
Коли розпачі рана її окупує на мить.
Вона – та,
що уміє і може у млості кричати,
Коли він у пещоті зірве невгамовний той крик,
Їй не треба
покої у злоті і білі палати –
Їй дорожчий його задовільно-впокорений рик.
Вона – та,
що народить як треба дітей – хоч і десять,
Лиш би він їх трудом своїм відданим прогодував…
Вона – та,
що квітчає у ряст його приспані весни,
Аби він повирішував тисячі рідкісних справ.
Вона – та,
що підніме йому до висот кундаліні**,
Аби він перестрибнув нараз двометровий паркан.
Й не закрадеться в нього
ні крапельки підлої ліні,
Як сплішити прийдеться любові підступний капкан.
Вона – та,
що узимку веселі хори хороводить,
Й ніпочому їм люті завії й морозна зима.
Вона піде
за ним, коли треба, в вогонь і у воду,
Коли іншого шляху в подружньої пари нема.
…Так і шествує
в світі той люд погамований парами,
Немов нитка і голка, що все надміцне протика.
Та чомусь одне
одного й долю нерідко ми сваримо…
Видно, суть у безбожного люду гріховна така.
15.03.2017
_________
*http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722309
**Згідно з індуїстським вченням, латентна сила, що
покоїться в куприку людини, звернута в спіраль.
Неймовірний вірш, пане Олексо! Може він так припав мені до смаку, бо я жінка? А ми так любимо красиві слова, любимо коли нас хвалять... взагалі любимо вухами, це правда. Та як ВІН без неі не може, так і ВОНА без нього. Тільки разом можна вибудувати справжнє щастя.
Я не хочу в палаючу хату,
І швидкого коня я боюсь,
Десять діток не хочу я мати...
Що ж тепер? Ой, піду утоплюсь...
Але, ні! І топитись не хочу!
Я щасливою буду весь вік.
Голови хай Олекса мені не морочить,
Бо й такою кохає мене чоловік!
Читав, гарно, Валентинко! Взяв... на пам'ять! 
Я й сам не знаю,Надіє! Одне знаю, що часу на жіночі справи катастрофічно не вистачає... А тут прорвало! 
Та як ВІН без неі не може, так і ВОНА без нього. Тільки разом можна вибудувати справжнє щастя. 
Вірно! Радий привітненькій однодумчинці, Богаданочко! 
Прикро, що висновок в кінці вірша невтішний 
1:0 на твою користь, Зеленко! Жодного слова на М у голову не йде, окрім "мудакувато"... Але за відвертість! 
