Розбивається дощ об асфальт
Гине воїн. Колишній солдат
І вже сонце не вийде з-за хмар
Був смертельним братерський удар
Вже не раді ми, навіть весні
Розучилися жити усі
Ось той брат. Інший ворог чи друг
Десь зникає в серцях волі дух
І природа вмирає з нудьги
Світ не той, ми не ті. Всі чужі
Ми вже захід і схід – не країна
Ми не славний вже рід, а руїна
Помираєм повільно і тихо
Рік тому ще хотіли жить дико
Всі хапались за нитку надії
А та рвалась, хапались за мрії
Все минає так непомітно
Непомітно прощаємось з рідним
І життя якесь вже трагічне
Мабуть, дійсно ніщо тут не вічне.
