Вона тікала вранці із дому,
Вона пускала осінь у душу
І думала, що все по-дурному
У світі, де занедбані душі.
Збирала жовте листя в букети,
Вдихала гіркоту того диму,
Сушила і складала в конверти.
Вона дуже осінь любила...
Піти б кудись далеко й забутись,
У лісі восени загубитись,
Вона давно не хоче тут бути,
А їй би в снах розчинитись.
Сиділа вранці в кухні за чаєм,
Думками десь далеко у горах,
А губи шепотіли: "Скучаю".
І сльози стікали у море.
Більш не вертайся додому,
Ти там самотня, мила.
Йди далі, забувши втому,
Самотність тебе згубила.
Більш не вертайся додому,
Шукай все нові дороги.
Буває, важко самому,
Та йди, поки носять ноги.