(нічний депресняк)
А знаєш що, друже?
Скидай мене вниз.
В прірву.
В пащу.
Летіти додолу, летіти безсилим і хворим.
Пробач, що кажу це, але я себе скоро втрачу, бо мій рівень зник.
Сила зникла.
Зникає і поле.
Усі подорожні та ті, хто чекав на підмогу, послухайте - те, що торкається серця найбільше, ніколи й ніяк не сховаєш.
Між двох плит є прогин, між двох стін - щілина, між двох половинок - їх вічі.
Дивіться очима - не в дзеркало і не в екрани, бо часто дзеркала ховають страхи і багнюку, які вам екрани покажуть.
Скрутіть на нуль гамір.
Тоді прийде світло...
...а мозок мій пожирав стукіт,
бо сталось все років сім-вісім тому.
І відтоді я часто ставав дивним привидом своїх амбіцій.
Чим ближче підходив, тим далі міраж.
Непогода.
Шторми, зливи, бурі.
Забудьте екран - знайте лиця,
бо я не дотримався цього і став рабом сірим, якому геть пох*й на кожні подолані терни.
А знаєш що, друже?
Скидай мене.
В пащу.
У прірву.
Я хочу летіти вниз мертвим...
...бо це так приємно.
02.09.16
