Мені дав Бог творити мемуари...
То – спогади мої… про се, про те.
Хоч не нажив збережень, авуарів,
Та в вічі сніговій уже мете…
Вже в шибу мокро барабанить осінь,
Зриває вітер одинокий лист…
Та серце жаско так благає, просить:
Хоч подумки у долю повернись!..
Було ж бо нам так затишно, зі Спасом:
Буяла пристрасть і бевзіла млость -
Котилось колесо рожевим часом,
Де долі тій крутитись довелось.
Була суєтність, та були й напої,
Від хмелю в щасті шаленіла п’янь…
Все ж не впилися милістю такою
Уярмлені жагою Інь і Янь.
Мені дав Бог свого дожити віку
Без хворості, нестатків і страждань,
Дісталося усе ж й такого квіту –
Не без сльози,
ганьби,
розчарувань…
Тож хочеться уже лазурі неба,
Міцного миру – зовні і в собі…
Почну я, певно, це робити з себе,
Заки́ не впав в розгнузданій гульбі.
…Мені дав Бог все те, чого й не вартий,
Йому ж я шлю од щирості любов,
В житті своєму ставлю я на карту
Життєвий звіт – сповідний часослов...
03.06.2016
нескінченна робота автора. і справи рук його, і серця, і совісти. і так від початків - до миті сповіді для того, хто по життю людиною ходить, хто честь має і любов"ю святить дні свої.
добре сказав, красиво, як заповіт лишаєш.
але ж - рано! ще роботи - на сто років!
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Звичайно! Але чому тільки 100? Мені особисто зузулька накувала 120! Живімо, Касьяне! І... кохаймо!
Звичайно! Але чому тільки 100? Мені особисто зузулька накувала 120! Живімо, Касьяне! І... кохаймо! 
ШОПЕН ДОРЕЧНО!
...це як на кого! 
...хіба не так?! 
та ж як без них! 
