Я можу не побачити тебе ніколи,
Мій дім трьоокий, що стоїть на цій землі,
Бо летять снаряди люті як прокльони,
Тут, на місці можуть залишитись три труни.
В дорогу проводжають терекони,
Дебелі сторожи лутугінського краю,
Акації і клени тужливо опустили скроні,
Мое село, до тебе ще я завітаю.
Дрімота бере мене в свої колодки,
Побачу на мить укотре сапфірові поля,
Я відкриваю очі - мерехтять бетонові коробки.
І наче звір здичілий вгризається журба.