О, не журися за тіло...
Леся Українка
Прокинулась рано. Зима ще збирала валізи.
Та соки… ті соки уже нуртували в мені…
На кінчиках пальців сіреньким пухнастим сюрпризом
Чомусь примостились погрітись комочки-бруньки…
Прокинулась рано. Вкривали ще землю тумани…
А голос… той голос… та чий він?.. так сумно бринить…
Здається, хтось грає… так солодко тануть октави…
Але відчуваю, що серденько… крає… мені…
Прокинулась рано. А сонце ще заспане й кволе…
І перше проміння… всю пам’ять рентгеном… до дна…
То правда, виходить… звичайний… я ж думала: доля…
А очі холодні кололи…То хто ж я?.. верба?!..
Прокинулась рано. Дочасно. Ломило все тіло,
Узяте корою – а я ж… я прозора… як тінь…
Гей, люди!.. чекайте! Я вам подарую… сопілку!..
Заграйте, благаю, на серці… щоб по вітру… хміль…
чуйна ви людина