Шепоче знову ніч мені на вухо:
"Кидай цю марну звичку - сподіватись",
Блукаю я у сутінках самотньо,
На мить забувши про реальність.
Вже догора свіча мого кохання,
Остання крапля воску впала,
Як сльозинка.
Вже не літаю я у мріях, сподіваннях,
Ілюзії безслідно зникли.
Мій феєрверк затих, та згас вогонь,
Лиш дим туманить мені розум.
Крихка сніжинка на моїй долоні
Разом з надією назавжди зникла.
В нічній пітьмі, під тихий її шепіт,
Я кину марну звичку - сподіватись,
І не блукатиму у сутінках самотньо,
Назавжди повернувшись у реальність...
