…Та не однаково мені
Як Україну злії люде,
Присплять лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять
Ох, не однаково мені.
Тарас Шевченко
«Аж страх погано, як згадаю»,
Які часи ми прожили!..
Та ще омріяного раю
Зовсім не видно … Бо жалі
Оповивають нас у краї…
Його земля всім нам болить,
Ще кровоточить свіжа рана…
Та як не жаль, а в дану мить
Свободу нашу вщент попра́в
«Зелений» змій, який зі сходу
Полки невільницькі послав
Самому д’яволу в угоду…
Грядуть нові випробування
На міцність нації нової,
Чи втримаєм протистояння?
Чи вистоять козацькі вої?..
Настав вже час, щоб чесно зважить,
Чим завинив своїй країні?..
Чи все й достатньо завантажив,
Щоб край не кинуть у руїну?...
Вже зринув час згадать Тараса,
Його пророчії слова,
Чи все робив, щоб наша раса
Розквітла в світі як нова?!
Чи «Україну злії люде»
Вже полишили у вогні?..
Хоч вже окрадену, та будять?..
Ох, не однаково мені.
11.03.2014
дякую, Олексо, чудовий вірш. Мені теж не однаково, зараз переосмислюю кожне Шевченкове слово, раніше було більш нейтральне сприйняття, а зараз, коли знаходишся в ідентичних умовах- ох, як розумієш його святі й пророчі слова. Ваші слова, Олексо, мають теж велику силу, не шкодуйте їх, та пишіть більше віршів, які підніматимуть наш, такий випатрошений дух.
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00