Зігріло літо мою кров,
Вже осінь наступає,
На свою дачу я прийшов,
Робити що, не знаю.
На тиждень, ще й на триста днів
У мене там роботи,
Від жаху, друзі, просто впрів,
До сьомого аж поту.
Водиці так багато пив,
Щоб бути в формі й силі,
Нарешті я вже попалив
З городу все бадилля.
Сміється слива у саду,
Нема коли присісти,
Я швидко слив собі нарву,
Бо дуже хочу їсти.
На дачі сам собі я пан,
Та карще, як нас двоє,
З'явився звідкись вже Степан,
Вітається зі мною.
Сливки на дереві висять,
З Степаном ми їх їли,
Високі гілки підпилять
Ми згодом захотіли.
Висіли високо сливки,
Драбину ми тягали,
Нарвав їх жменю-із руки
Усі повилітали.
Кричу Максиму: “Йди сюди,
Бо сливи треба рвати,
Не в рот, а в відра їх клади,
Будеш допомагати”.
Ох вигналася слива вгору,
Драбина вже коротка,
І думав довго я в цю пору,
Бо сливочка ж солодка.
А сливка сяє рум’яненька,
Максим виходить з хати,
Несе драбину коротеньку,
Немає що казати.
Коли друзяки коротеньку
Дали мені драбину,
В капусту падав зелененьку
На бідну свою спину.
Капусту сильно я потовк,
Пилюка й грунт на пиці,
Степан угледів і замовк,
Як бачив, що твориться.
В капусті ще була трава
І бур’яну немало,
Тому нещасная спина
Не дуже постраждала.
Вже сів я, сперся на ломаку,
Вони пилу тягнули,
Спиляли, гупала гілляка,
Що аж у полі чули.
Лежала гілка на землі
І сливи теж лежали,
Втомились ми і трохи злі
Швиденько їх збирали.
Довгенько друзі кайфували,
Сливки пахучі їли,
Та сливок їм не вистачало,
За пляшкою ходили.
Та вам говорю не про це,
Що в мене всі хиляли,
А вдячний дуже їм за те,
Що гілку підпиляли.
І змайстрували ми драбину,
Вже довгу, не коротку,
Як на город впаду на спину,
Займу, напевно, сотку.
ID:
479416
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 14.02.2014 13:15:44
© дата внесення змiн: 14.02.2014 13:15:44
автор: Дмитро Овсієнко 86
Вкажіть причину вашої скарги
|
