(за мотивами народної казки)
Заєць їжака спіткав:
- Як ся маєш? – запитав -
Мабуть, важко тобі жити,
На таких ногах ходити?
І тоненькі, й коротенькі,
Видно ледь – такі маленькі.
- На життя не нарікаю.
Легко відстані долаю.
Хоч я й не мастак стрибати –
Тебе зможу перегнати.
- Ой, умру зараз зі сміху -
На змагання кличе з бігу!
- Ти спочатку позмагайся,
А вже потім насміхайся.
- Виклик залюбки приймаю
Та наперед співчуваю…
- Що ж домовились, напевно,
Я чекати буду ревно.
Зараз пильну справу маю,
Тому дуже поспішаю.
Завтра стрінемось край поля,
Коли на те твоя воля.
І пішов їжак додому,
Жінку взяв на допомогу,
На межу вони подались,
Там, домовившись, розстались.
З різних боків межі стали,
Зайця сірого чекали.
Косоокий не барився
Й незабаром теж з’явився.
- Чи подумав ти, їжаче,
Може змиришся, чудаче?
Ще не пізно відступитись
Та із програшем змиритись.
-Ні. Програти - не боюся.
Знаю – успіху доб’юся!
То ж дарма часу не гаймо
В кінець поля вирушаймо.
Хвалько з місця так рвонув,
Що й про їжака забув.
До кінця він прискакав:
«Перший я!»- гордо сказав.
Їжачиха ж: «Я вже тут
Відпочив добряче, друг.»
Заєць аж оторопів.
Вірити в це не хотів.
«Біжимо ще раз, їжак» -
Не здавався він ніяк.
І помчав чимдуж назад,
Обігнати вітер рад.
Бігав так косий довгенько,
Ледь не вирвалось серденько.
До кінця як добігав
«Я вже тут!» - їжак казав.
Мусив визнати небога -
Суперника перемога.
Мораль казки не нова –
Скрізь потрібна голова.
Й не достатньо довгих ніг,
Щоб дістатись куди слід.
