Схаменулося бабине літо -
Повернулося знов. В листопад.
Землю радує сонячним світлом,
Посвітлішав засумлений сад.
Хризантеми уже й не чекали -
Нерозкриті заснули квітки.
Сонця промені їх цілували -
Заяскравіли знов пелюстки.
Затуманених ранків пейзажі
Так і просяться на полотно.
Листопадових клумб вернісажі
Огорнуло златаве тепло.
Небо синь розливає безмежну,
Молода зеленіє трава.
Літо бабине мрію бентежну
Почуттями в серцях вишива.
А кохання розправило крила -
Є ще сили злетіти у вись.
І здалося: весінній Ярило
Благодаттю своєю проливсь.
В цьому році бабине літо, як примхлива пані, то з‘являється то зникає.
У нас відкрили станцію метро вчора і море хризантем висадили на клумбах. Така краса незрівняна!
Так, тумани часті гості. Густою пеленою накривають пейзаж, поки сонце не засяє в високості.
Кохання це весна в душі в будь-яку пору року!
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
