Ти приїдеш до мене, і в домі моїм
В той же час моє щастя воскресне ізнов.
І не буде більш туга лить в серце полин,
Наливать гіркоту свою в кров.
Мені й сонце без тебе не світить в вікні,
І про ясну весну не шепочуть листи...
Тяжко жить одному – жить не легко одній,
Про це знаєш, напевно, і ти.
Нахилився б до мене лиця твого чар,
До грудей би твоїх всю себе притулить...
Поцілунків зайнявся би радісний жар –
І бажання любить, і любить...
Скільки сили в коханні! І скільки краси!
Будить дум воно смілих широкий розмах.
Ти торкнешся рукою моєї коси –
І легкою роблюся – як птах.
І здається мені, десь далеко земля,
В серці щастя безмежного пломінь горить.
Знизу ріки шумлять і квітують поля,
Ллється неба безмежна блакить.
І нічого тяжкого на світі нема.
Я усе, що найтяжче, легеньким зроблю,
Тільки б ти мене в ласках любові тримав,
Говорив би: Я твій! Я люблю!..
Канстанцыя Буйло
Яму
Ты прыедзеш ка мне, і у доме маім
У той час маё шчасце ўваскрэсне ізноў.
І не будзе туга ліць у сэрца палын,
Наліваць яе горыч у кроў.
Без цябе мне і сонца не свеціць ў акно,
І аб яснай вясне не шапочуць лісты...
Цяжка жыць аднаму - жыць не лёгка адной,
Гэта ведаеш, пэўна, і ты.
Нахіліўся б ка мне твой прыветлівы твар,
Да грудзей бы тваіх галаву прытуліць...
Пацалункаў успыхнуў бы радасны жар -
І жаданне любіць, і любіць...
Колькі моцы ў каханні! І колькі красы!
Будзіць дум яно смелых шырокі размах.
Ты кранешся рукой маёй цяжкай касы -
І я лёгкай раблюся - як птах.
Мне здаецца, я дзесьці высока ляту,
Сэрца грэе бязмежнага шчасця агонь.
Ўнізе рэкі шумяць і палеткі цвітуць,
Льецца неба блакітная тонь.
І нічога цяжкога на свеце няма.
Я усё, найцяжэйшае, лёгка зраблю,
Толькі б ты мяне ласкай любві падтрымаў,
Гаварыў мне: - Я твой! Я люблю!..
