якось так оце все полізло в голову, а я взяв, та й записав (не викидати же ж?) :)
а от про кого думав в той час - не скажу :Р
Дім порожній... насторожі
Верби біля хати...
Я не можу... вже не зможу
Жити - не кохати...
То так сталось... не гадалось...
Винна є дівчина,
Що не гралась... не цуралась...
То моя кручина.
Та ловити ту лебідку,
Стригти крил - не буду.
Зможу її розлюбити,
Та вже не забуду.
Тільки буду підглядати...
Сидячи на ганку...
Легких снів їй знов бажати
Зоряним світанком...
Ти живи своїм коханням,
Не зважай на мене.
Тільки вибач за зізнання,
Що влюбився в тебе.
Я з тобою вже навчився
Помочі просити.
Ще змирюсь, що помилився,
Й буду далі жити.
Не сумуй, не ти помилка,
То цілком про мене.
Я не знав, що здатна жінка
Закохати в себе.
Закохався я без бою,
Навіть мимоходу...
Першим я розгледів розум,
А вже згодом й вроду.
