Почую я твою німую тишу,
Торкнуся сліз, що висохли уже...
Зберу всі смутки й збоку їх залишу,
Закину якнайдалі непотрібним багажем.
Відкрию очі і нарешті вже погляну
У синє небо глибини очей.
Втоплюся в них - і спокій там дістану
Навіки. Разом. І подалі від людей.
Впізнаю серед тисяч перехожих,
І розрізню я серед янголів усіх...
Таких як ти - немає більше схожих,
Таких, що схожі на веселий сміх...
