Пройшли дощі, і річка під вікном
Ревла, як п”ять бурхливих водоспадів.
А ми пробіглися хистким містком,
Стихія бушувала, а ми – й раді.
Десятки потічків - тонких цимбал
Стікали поміж трав, поміж каміння.
Неначе в лісі хтось на скрипці грав, -
Величної природи повеління.
Вночі ревів ведмідь десь на горі,
Й собаки біснувалися від злості.
Й не спалося зовсім в нічній порі.
Та місяць усміхавсь у високості.
А ліс звучав. То грав дзвінкий оркестр
З дерев і трав, із сов, мишей і білок.
Раптово день погас. І знов воскрес
На полонинах, у тумані білім,
Що сонні заховав вершечки гір
В примарному прозорому серпанку.
Я не підозрівала до сих пір,
Як гарно прокидатись в горах ранком.
Побігти до дзвінкого джерела
Й попити там живильної водиці.
Літати, ніби маєш два крила.
І привітатись з лісом, як годиться.
«Ти повертайся» - ліс мені гукав,
І шепотіли щось стрункі смереки.
Я обіцяю. Вам – моя рука.
Ще повернуся, близько чи далеко
Від вас я буду.
Ту красу
Дарунком в серці я несу.