Пів ночі дощ сердито бубонів
(ну хай йому – чому ж мені не спиться?)
Потрапила під молодечий гнів
Ще зовсім юна, під вікном, кислиця.
Та й вітер їй заламував гілки
Нахабно під кору благеньку влазив…
А я, колись, у ливень отакий
Зламався. Від холодної образи .
З тих пір чомусь не спиться у дощі.
На них у мене, певне, а-лер-гі-я
Та саме в довгу зливу, уночі
На блиск очей далеких я хворію…
Годинник в тиші, мов далекий грім.
Яка ж стійка ця схилена кислиця!
Піду й напну її плащем своїм
Хай в ливень цей…хоч деревцю
поспиться.
А я, колись , у ливень отакий
Зламався. Від холодної образи .
З тих пір чомусь не спиться у дощі.
На них у мене, певне, а-лер-гі-я
Та саме в довгі ливні, уночі
На блиск очей далеких я хворію...-так тонко передані душевні пристроми ЛГ.
Михайло Плосковітов відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
..дякую пані Наталю..якось так вийшло, хоча втратив я напевно трохи досвіду, не писалося давно
хоч я чомусь і не старався, вірш якось швидко вліз..
