Я народився в Дубліні (Ірландія) у 1 квітня 1915 року і майже все життя прожив у цьому давньому і казковому місті - Темній Гавані (крім кількох років поневірянь, подорожей і перебування в Ольстері в найбільш буремні його роки і періодичного відпочинку-відлюдництва в самотньому будиночку серед ірландської глушини в графстві Слайго). Хоча мої батьки родом з міста Леттеркенні (графство Донегол) - звідти мої корені, від людей з кланів О’Доннелл та О’Ґаллагер. Клан МакЛех мало знаний в Ірландії. Це вже не уланський, а коннахтський клан. Предки з цього клану в мене теж були. Тому почавши свою літературну і журналістську працю я підписувався Шон МакЛех. Так, так, я спробував себе на ниві журналістики, хоча газета псує літератора, а тим паче поета. Я знав багатьох поетів і прозаїків, яких зіпсувала газета. Англійською я писати не любив, а гельською мовою в ті часи газети майже не видавалися, мої статті редактори брали неохоче: шинфейнівські редактори вважали. що мої статті недостатньо шинфейнівські, фіанафайлівські редактори вважали, що мої статті недостатньо фіанафайлівські, фінегельські редактори вважали, що мої статті недостатньоо фінегельські*, а всі три різновидності редакторів вважали, що мої статті занадто мудро написано, занадто заумно і філософськи, і хто отаке буде читати, і взагалі, це газета, а не збірник філософських праць, і ми тут не вірші пишемо, а статті про актуальні події, і таке інше. Зі своїм шкільним другом Томасом О’Саліваном я спробував видавати власну газету в місті Корк під назвою «Клох» гельською мовою у 1947 році, але вийшло всього два номери і наша газета зазнала повного фінансового краху. Після провалу моєї спроби стати редактором газети я найнявся за порадою мого старого друга на рибальську шхуну і спробував стати моряком і рибалкою. Моряк з мене вийшов нікудишній, але я зрозумів, що море це теж книга, її можна читати, на її сторінках-хвилях можна писати вірші, а риби - це чудові співбесідники, вони інколи розумніші за людей, бо ніколи, на відміну від людей не плавають у лайні.
Про своїх предків, як і кожний ірландець, я можу розповідати нескінченно. При цьому забуваючи де закінчується правда і починається вигадка. Але так чи інакше предки мої з півночі та заходу Ірландї - з Уладу та Коннахту, з тих місць, що нині називають гелтахт - це шматочки Ірландії, де досі збереглась ірландська (гельска) мова. Гельську мову я успадкував від батьків і живучи в англомовному Дубліні, де тільки окремі люди розуміють гельську, я відчував себе ніби на чужині - на «рідній чужині», як я прочитав на старості років у відомого українського поета.
Батька свого я не знав - він загинув під час повстання за незалежність Ірландії від англійської кулі. Через багато років мені зустрівся один ветеран повстання і розповідав купу легенд про мого батька. Зокрема, що його псевдо серед повстанців було «Капітан Рорі», що останніми його словами були слова: «Óglaigh na hÉireann… Sinn Féin …» - «Ірландська республіканська армія... Ми самі...». І що поховали його серед Дубліна на клумбі, коли ще точилися вуличні бої і що один з повстанців при цьому просалютував з кріса і вигукнув: «Рорі врятує Ірландію!» Але я в це не вірю. Мені здається, що все це вигадка того старого дивака, який хто зна чи справді знав мого батька. Але так чи інакше саме від батька я успадкував своє шинфейнерство і псевдо «Капітан Рорі» в лавах ІРА. Про свою діяльність в ІРА та в лавах «Шин фейн» я, звісно. ніколи нічого не напишу. І навряд чи хтось напише про «Капітана Рорі». В Ірландії це ще не стало історією (А що в Ірландії стало історією? Все що відбулось, ніби відбулось вчора. а не тисячу років тому, ніби досі триває...). Крім того і в Ірландії, і в усьому світі до ІРА та «Шин фейн» ставляться неоднозначно. Та чого там гріха таїти - я сам до ІРА та «Шин фейн» ставлюся неоднозначно. Може колись, років через сто, коли все нарешті стане історією, як стало історією Ірландське Великоднє повстання 1916 року, може хтось і напише про «Капітана Рорі». Але сумніваюсь, що ця писанина буде про мене - я знав як мінімум трьох бійців ІРА, яких називали так само - «Капітан Рорі».
За своє життя я перепробував багато професій - був моряком, рибалкою, вантажником, кухарем, продавцем пива, вуличним музикантом, двірником, вчителем географії, фермером, водієм велосипеда, проповідником істини, шукачем скарбів, помічником археолога, пожежником, кондуктором, журналістом, газетлярем, старателем, комбатантом, підпільником, філософом, літературознавцем, крамарем. На старість років, назбиравши трохи грошенят, відпочиваю від трудів праведних. Займаюсь літературною творчістю. Англійською мовою - мовою цих зайдів сасенех, які досі поневолюють частину моєї країни, мені писати мені не випадає.
Якось я вирішив писати вірші, в тому числі українською мовою. Цієї мови мене навчив один українець, що потрапив до Ірландії ще у 1922 році з Канади - колишній вояк першої світової війни. Він воював у лавах канадського експедиційного корпусу на кривавих полях Шампані. Це саме про нього і його товаришів по зброї Р. Кіплігнг написав вірш «Канадцям». На фронті він був поранений, потім після шпиталю жив в Англії, потім якимось чином його занесло в Ірландю, в Дублін. Він був нашим сусідом в убогому дублінському домі, в якому жив у сусідньому з нами помешканні у 1922 - 1928 роках. Про себе він сказав, що родом він чи то зі Снятина, чи то з якогось села, що біля Снятина, що на Черлені Русі і звати його Андрій Стефурак. Хоча по документам він був Андрю Стівенсон і саме під таким іменем він був в Канадському експедиційному корпусі. Сумніваюсь, що ці імена маюсть якісь стосунки до його справжнього імені. Емігрував він до канади у 1910 році, а в 1914 пішов добровольцем в британську армію. Вечорами він грав на сопілці, а я і ще кілька сусідських дітлахів любили послухати. Саме він мене і навчив української мови, яку він називав «руська мова», а про себе він казав, що він «русин». В серпні 1928 року він поїхав до Канади і про його подальшу долю мені нічого не вдалось довідатись.
Виховували мене мама і бабуся. Жили ми досить бідно, і дитинство моє було босоноге у буквальному розумінні цього слова. Але сяк так-так закінчивши школу я поступив до Трініті-коледжу у 1934 році. Моя мама мріяла, що б я конче став джентльменом. У Трініті-коледжі я спеціалізувався на філології - студіював кельтські і слов’янські мови. Саме в бібліотеці Трініті-коледжу я зіштовхнувся з творами Григорія Сковороди, які буквально перевернули мій світогляд і уявлення про слов’янські культури. Але коледж я не закінчив - фінансова скрута змусила мене кинути навчання і заробляти на хліб насущний перебиваючись випадковими заробітками. Я пробував писати - літературознавчі і філософські статті, вірші і прозу. Але швидко зрозумів, що моя писанина нікого тоді не цікавила. З написаного в ті роки майже нічого не збереглося. У подальші роки інколи трохи писав - різними мовами і трохи публікувався під різними псевдонімами. Мої літературні спроби в Ірландії мало відомі - хіба у вузькому колі друзів. Українською мовою писав в стіл - так, заради розваги. І то більше після того як вийшов на пенсію.
Крім того моє зацікавлення українською мовою пояснюється ще й тим, що згідно давніх ірландських легенд предки ірландців примандрували на Остів Долі (так в давнину називали Ірландію) з Русі - з берегів Борисфену, зі старої і сивої Скіфії. Крім української мови використовую для віршування нашу ірландську мову - гельську. Пишу у різних жанрах, але лімеріки майже ніколи не писав - мої корені все таки з Донеголу, а це Улад. Лімеріки випадає писати все таки жителям Манстера. Хоча всі ірландці диваки і як писав Зігмунд Фройд: "Ірланці - це єдиний народ, який не піддається психоаналізу", диваком себе ніколи не вважав. Я ним був.
Примітка:
* - «Фіне гел» (ірл. - Fine Gael) - «Обєднані гели», «Фіана файл» (ірл. - Fianna Fáil) - «Солдати долі», «Шин фейн» - (ірл. - Sinn Féin) - «Ми самі» - ірландські політичні партії.
Схоже на казку. Й досі не можу повірити! Таке досконале знання мови - у нас більшість українців не знають її на вашому рівні. В ФБ ви є?
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Є в мене сторінка у фейсбуці. Спеціяльно для українського читача я відкимв сторінку - там я під іменем Sean McLaoch. Я, до речі, публікувувався в журналі, що виходить у Вашому місті - в журналі "Дзвін".
Шановний,Шоне!Вважаю Вас справжнім українцем.Ознайомилася з Вашим чорним списком і зрозуміла,що Ви для України зробили більше,ані ж деякі українці.Не перестаю захоплюватись Вашим талантом і Вашою місією у Всесвіті.Люблю Ірландію,Ви допомогли у цьому.Чекаю нових Ваших мудрих і пізнавальних робіт.Творчого Вам натхнення і міцного здоров'я.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Приємно було це прочитати! Значить я справді зрозумів слов'янський світ...
Шоне, Вам потрібно висловити ПОДЯКУ від українців за пропагування нашої мови і за те, що через Вас ми пізнаємо історію Ірландії та життя Вашого народу В Біблейські роки жили по 900 років, чого і Вам бажаю
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Заглянула на вашу сторінку,Шоне, і не помилилася. Дякую вам за все, і за ваші вірші, і за те щи виє,і за те щоядізналася про вас. Зізнаюся вам, що про Ірландію я знаю мало,(я математик),та після знайомства з вами, я зрозуміла, що Ірландія не лише країна чудес і див, а й країна неперевершених,щедрих душею і талановитих людей.Тепла вам , добра, благополуччя і успіхів...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Радий, що Вам моя творчість сподобалась!
ШОНЕ!ДОБРИЙ ДЕНЬ!ВИ- УНІКАЛЬНИЙ ,КАЗКОВИЙ ДИВАК З КРАЇНИ ЧУДЕС!НЕ ПЕРЕСТАЮ ДИВУВАТИСЬ ВІД ЗНАЙОМСТВА З ВАМИ,ВАШИМ СЛОВОМ,ВАШОЮ КРАЇНОЮ!ШЕДЕВРАЛЬНА ОСОБИСТІСТЬ!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ох, як же цікаво,Шоне! Хіба можна Вами не захоплюватися? Просто дивина, як майстерно Ви володієте українською мовою!Я у захваті! Ви - найказковіший дивак з усіх мені знайомих!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хочеться добавити трішки інформації.
Плем"я богині Дану це дуже цікаво якщо взяти до уваги те, що племена які проживали на теренах України вірили в велику матір Дану. І саме ці племена в свій час імігрували по світу... можливл тому ірланські саги починаються з бою Богів
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, всі індоєвропейські народи нащадки племен пастухів, що кочували в степах біля чорного моря, апотім розселилися по Європі та Азії коли клімат раптово змінився і давні землеробські цивілізації загинули...
Неймовірно! На днях ось таке прийшло на думку:
Обіцяні земні сто двадцять років
І вічність у блаженстві для душі,
Нам забезпечать лиш молитви спокій
І праведне чування у труді.
І ось, як підтвердження, цей подарунок - знайомство з таким дивовижним довгожителем з таким фантастичним трудовим стажем!..
Шоне, живіть ще стільки ж і радуйте людей своїми мудрими творами!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Цікава Ви людина і ваша біографія. Спочатку думала, що у Вас є українське коріння. У мене таке відчуття, що я Вас давно знаю. Може це Ваші вірші так на мене впливають. Обов'язково прочитаю про Ірландію. Коли зустрічаєш таких людей як Ви, то виникає бажання дізнатися більше про їх Батьківщину.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
В ФБ ви є?
Дякую! Приємно було це прочитати! Значить я справді зрозумів слов'янський світ... 
Шоне, Вам потрібно висловити ПОДЯКУ від українців за пропагування нашої мови і за те, що через Вас ми пізнаємо історію Ірландії та життя Вашого народу 
