Холодні руки. холодні ноги.
Іронічно крижані слова – гірше ніж відстань дороги.
Я хворію. тією любов*ю. такою жаданою ,
незрозумілою і болючою.
У мене алергія на твою байдужість.
На те, чого ти так вперто не розумієш.
Чи не хочеш.., чи направду не вмієш.
Усі мої мінорні ноти ти бекари.
Не надавши їм мажорного ладу ставиш витривалу паузу.
Я знаю що у тебе постійно з*являються нові баби.
Яких ти приховуєш . вперто і відверто.
Саме «баби» а не дівчата.
Бо не можу я інакше це назвати.
І мені від цього хочеться дико кричати.
Плакати. Рвати. Папери й волосся.
Перебувати у думок стоголоссі.
Чи це ревнощі..чи порушення права власності?!
Швидше – реакція на - прояв нечемності..замаскованої лукавості.
Знову притирання та задирання.
Ніби на рівному місці та з невисказаними горбиками та ямками.
Лишити б все за клямкою.
.......................................
Розбивалась, зліпилася…
Це як волосся яке обсипається…але все одно не все.
Все одно залишається.
Це як журавлі…при початку негоди..відлітають..
та знов повертаються..
Це серце яке любить..та картається
Само собою карається..
А я ж..не «ношу» косметики..
Не п*ю енергетики..
Живу в рамках етики..
У любові прагну естетики
І пишу…найперше для себе
Оці довгі рядки,
незрозумілої для багатьох,
Життя поетики.
