Упало сонечко за річку,
Вогнем зайнявся небокрай.
Піднявся вітер і травичку,
Немов дитя заколихав.
Осипав цвіт квіток додолу,
Злякав пташок в очеретах.
Лиш пожалів пташинку кволу,
Що притаїлася в кущах.
Упали роси - дрібні сльози
На ще не скошені жита.
Лиш десь далеко чуть погрози
Розкатів грому в небесах...
Поглянь, як гарно зараз, любий!
Мене цілуй і посміхнись.
Відчуй, як літом пахнуть губи!
До мене ближче пригорнись...
Надворі стихло... Все німіє.
Лиш вітер інколи зітхне...
Як тільки серденько уміє
Забуть й пробачити усе?!
Тільки останні дві стрічки, чи то я щось не поняв, чи може так і треба...Вибачте!
Я не хотів цим нічого поганого сказати!
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Зараз поясню зміст останніх двох рядків. Це зустріч двох людей після розлуки. Ось вони знову разом. І автор дивується: яке добре людське серце, що здатне прощати і забувати біль...
Дякую за увагу! Рада вашій увазі!!
Любляче серденько пробачить все... Тільки б цим всепрощенням не користувалися і надалі.Ніжний і трепетний вірш-справжня літня замальовка,мережана світлими почуттями.