Свічі каштанів і квітки бузку,
Горять не зверху, а горять із низу,
Довше яскряться в тихім холодку,
Коли є сонце, то не треба хмизу.
А коли простір - квіту через край,
Роса на листя падає травнева,
Сади відквітнуть - скінчиться розмай,
Покриє землю ягода вишнева.
Суниці запахом засіють сонця схил,
Травневий вітер спопелить вуста
І засміються тисяча вітрил,
І пісню заспівають небеса.
Щоб свічами порозцвітав бузок
І ніжно квітли сонячні каштани,
Щоб не було поставлених свічок
І щоб ніколи не ятрились рани.
І пломеніють свічки зверху вниз,
Це не бузок цвіте і не каштани,
Стікає по обличчі море сліз,
Це плачуть за минулим ветерани.
