Анні і Віталію присвячується
Забув про все... Про те, як звуся, про те і хто я,
І куди летіли мрії, поклик, ніжність, бажання, цілі, спів душі.
Тобі не треба мого світла.
У тебе є ВОНА одна
До тебе в поїзді підсіла
Й тепер ВОНА вже не сама.
Віталій й Анна - так красиво!
Ти вірш за віршем пишеш їй.
Вони чудові, мають силу,
Тамують спрагу, гасять біль.
Моя ж душа тобі не треба.
Ти не самотній - є ВОНА.
І приголубить, й пожаліє
І теплим словом, й заспіва.
От лиш прокляття - так далеко
Один від одного! На два
Єднання душ. Немов комета
Сердечка ваші розділя.
Іди собі - мені не треба
Чуже. Чи будуще чуже.
Ти вже не мій, своє серде́нько
Сховав подалі від мене́.
Твої вірші, твою надію
Читає з радістю ВОНА.
Від них ВОНА тепер вже мліє.
Вона! Не я... Тому прощай!
Присвячуй їй вірші, Віталій!
Любити ти не вмів мене.
Зі мною вчився зуби скалить,
А з нею ти знайшов себе.
Прощай! Прощай... Прощай навіки.
Була лиш сном я,
А вона - НЕВІДПУСКАЮЧА ВИПАДКОВІСТЬ, -
Прийшла до тебе у життя.
...коли любиш - готовий відпустити кохану людину...
