Найкращій дівчині на світі присвячується.
Десь там,далеко,незрозуміло де грала музика. Я не міг зрозуміти,що то була за музика. До мене доходили тільки звуки гітари і барабанний дріб. Деякі акорди було чути дуже виразно,а голос я так і не розумів.
Десь там,музика,яку я не міг зрозуміти. Хотів і не міг…Але де вона? Де ця музика? Вона ніби тут і ніби там. Інколи здається що вона близько,а інколи,що далеко.І тільки думка про музику,а точніше про співака-музиканта,який грав і співав,не покидала мене. Я з легкістю зміг би повторити цю музику,якщо би в мене була зараз гітара. Але це для мене не головне. Я хотів тільки дізнатися,хто це співає. І це чомусь здавалося мені нав’язливою ідеєю,мрією всього мого життя.
Але для початку треба було зрозуміти де я.
«Де я!!??»-кричав мій розум і це звучало як риторичне запитання.
Сам не розумію чому очі мої були заплющені,і я відкрив їх…. «Для чого це я зробив?»
Стояв я на даху багатоповерхівки,стояв на краю і не розумів,що я тут роблю…Я втратив свідомість.
Тепер здавалося мені ,що я попав у пекло,або навпаки в рай,а можливо ні туди і ні туди. Просто був на межі. Стояв на краю безодні. Глянув вниз – а там… Там щось темно-червоне і страшне і так мені не хотілося туди,але щось дуже сильне і невидиме штовхало мене в безодню. Я опирався. І в якусь мить я повернув голову в іншу сторону,протилежну безодні. Це було щось нове. Це справді був рай. Красу цього місця не можливо було передати словами. Але цей,побачений мною, рай здавався просто мізерним ,якщо б в ньому не було однієї людини,яка стояла біля дерева і дивилася на мене. Дівчина уважно роздивлялася мене (або мені це просто здалося) своїми великими,красивими очима. Легенький вітерець грався з її волоссям. Дівчина була дуже красивою,і мені здалося, що рай без неї – це не рай. Рай там де вона.
Я не знав її імені, і не міг її спитати (не розумію чому) ,але в моїй голові почало виникати її ім*я . Дівчинка Світ.
- Дівчинка Світ, Дівчинка Світ, Дівчинка Світ – говорив я уві сні.
Я прокинувся. Роздивляючись довкола, зрозумів, що я в лікарні,що лежу на лікарняному ліжку,якась голка забита в мою вену і до неї під*єднана капельниця. Подивився на неї – повільно стікає по трубці якась прозора рідина. Вона йде мені прямо в кров.
Через декілька хвилин до палати зайшов лікар. За ним зайшли мої знайомі. Вони всі посідали коло мого ліжка. Лікар спочатку задавав запитання моїм знайомим,а потім запитав мене. І я йому розповів все що знав. А знав я не так багато. І тільки ім*я тієї дівчини було в моїй голові… тільки Дівчинка Світ.
-Вище неба. Я хочу туди. Мені потрібно до неї. Дівчинка Світ. Я хочу вище неба. Я хочу туди,де вона, там де світ стає раєм. – говорив я.
Після таких слів лікар не зміг залишитися байдужим. Він повернувся до моїх знайомих і сказав: «Типічна шизофренія»
Мені було байдуже. Я все ясніше почав розуміти ту музику,яка постійно була в моїй голові. Тепер я розумів хто її співає. Але спочатку я йду до них.
Знову я на краю,але тепер невідома мені сила штовхає мене в іншому напрямку.
Там ,на галявині, серед поодиноких дерев з гітарою в руках стоїть Курт Кобейн.
«Привіт ,Курт»
«Приві,Енді. Приєднаєшся до нас?»
«Звичайно»
«Знаєш цю пісню»
«Так»
І зовсім не потрібно слів. Ми спілкуємося без слів,просто читаючи думки один одного. І десь,із-за дерева з*являється вона – Дівчинка Світ.
«Привіт» - кажу я – «Я тебе шукав»
«І я тебе шукала»
Вона підходить до мене,наші тіла зближаються,я відчуваю її ніжний погляд,відчуваю приємний смак її губ.
Ми – вище неба,а все інше втрачає своє значення.
́́́́́́
