Осінній ранок потонув у росах,
Рожевий промінь розбудив блакить.
Прозорим покривалом на покосах
Туман, як біле марево, тремтить.
Земля спросоння підіймає груди
І дивиться на сонце з-під повік.
Лиш в сні щасливі зостаються люди:
Таким коротким є у щастя вік.
Ось вітерець крильми торкнувся листя.
Розбуджене зривається й летить...
Як ватра, загорілося намисто
Калини, що прокинулась в цю мить.
Схитнувся сонях спілий, обважнілий.
І пташка свої крила розправля,
А день новий, ще трішечки несмілий,
Всміхаючись, про право заявля...
До сонця простягаю свої руки,
Ловлю в долоні теплі промінці.
І осені я чую дивні звуки!
Чарівні, неповторні дні оці!
Земля спросоння підіймає груди
І дивиться на сонце з-під повік.
Лиш в сні щасливі зостаються люди:
Таким коротким є у щастя вік. Дуже гарна осіння рапсодія, Надіє
Дуже сподобалось Надюшо...Гарно написано,розфарбувала всіма фарбами осені,
мелодія так і лине в серце з твого вірша..
Я обожнюю твою поезію... Молодчинка...
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую тобі, Танюша! Ти завжди умієш мене підтримати!!
