Жила собі, не бідувала
Порядна й дуже чесна пара.
Два сина – Микола та Сергій-
Вінець їх сподівань, надій.
Сергій із ранку тільки встане –
У всьому бачить він погане.
Миколка радий був усьому.
Завжди сміявся без утоми.
СвятА – батькам випробування,
Бо у синів нема єднання.
Один все плаче й вередує,
Другий - радіє й галасує.
Ось Новий рік не за горами.
І щоб уникнуть вдома драми
Стали батьки думать –гадать,
Що ж дітям в свято дарувать.
Щось треба їм подарувати,
Щоб їх емоції зрівняти.
РазОм вони, щоб веселились,
А не кричали й не сварились.
То ж довго думали-гадали,
Складне питання все рішали.
І розв”язок знайшли задачки:
Подарувати їм конячки.
Сергійку - гарну, дерев”яну –
Іграшку, словом, бездоганну.
Миколці – кізяку, мовляв,
Щоб радість меншу виявляв.
В святкову ніч, як і хотіли,
Батьки задумане здійснили.
Вдоволені пішли спочити,
Щоб вранці разом порадіти.
Та вранці чують плач Сергійка.
От невгамовний парубійко!!!
-Чом не жива, а дерев”яна-а-а?!!
І не крас-и-и-ива, і пога-а-ана!!!
І серед цього горя, плачу –
Миколчин сміх (така от вдача).
-В мене конячка й немалА!!!
Жива!!! Та тільки утекла.
