Сиділи з дідом якось надворі,
Про те, про се тихенько говорили.
Аж тут автобус став у тій порі
І пасажири з нього виходили.
От і сусідка наша підійшла
(Вона вже тиждень в місті десь працює)
Й до діда: «Здрастє! Как дєла?»
А дід мовчить, немов її не чує.
Плечима зверхньо стиснула вона
І пхикнула так важно й гонорово,
Пішла собі...Такі тобі дива!
Не розберу - що то така за мова.
Питаю діда гречно що то є,
Як тота мова там, у місті, зветься
І що вона так гонор додає?
А дід мені у відповідь сміється:
«Не додає, онучку мій, нічого.
Хіба чужинське слово - то диплом?
Цуратися свого це гріх від Бога,
Так можна і вдавитись за столом.
А то погана мода, хлопче мій,
Вона для тих, хто з розумом не дружить,
Бо вдома треба мовити на тій,
Якою мовлять всі тутешні люди.
Якою тебе мати назвала,
Якою тебе вчителька навчила
І срам людині, що то забула,
Що мову у душі похоронила!
Бо, навіть, другі люди у світах
Лиш поважають тих, хто вірний слову,
У них кажи на їхніх «язиках»,
Вони приїдуть - будуть вчити мову!
Освічена людина лиш тоді
По-справжньому слугує на повагу,
Коли не забуває свою в чужині
Й до других мов не проявля зневагу!
Дивина! Кругом у світі найбільш шанують і поважають своє, рідне. Навіть африканці, що потрапили у рабсто в Америку берегли своє. А ми на рідній землі обрусинились. Це так принизливо, що нам нав"язали думку про вищість російської, а ми цю думку прийняли.
Давно вивчаю мовну проблематику. І дійшла висоновку, що коріння нашої мовної проблеми у тому, що ми втратили національну гідність, у нас взагалі із гідністю проблеми... Біда.
Дедушка Ващ был на 100% прав, если это была украинка! Если родился украинцем - говори на своем родном языке!
Я, русская, по национальности. Люблю свой родной язык и уважаю украинский!
Где живешь - понимай,знай и уважай язык этой страны.
Т.Г. Шевченко, когда жил в России также говорил на русском языке и писал свои проиведения.
Згадалося, як з села приїхав в райцентр в училище хлопчина і сказонув "па гарадському": "сєгодні спєка нєможлівая!". Так ми йому ті слова чотири роки згадували.
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, розкажу одну історію. Це було десь в 90-ому. Я повертався з другом з вахти на півночі. В Тернополі взяли таксі, шофер розпитав що до чого і питає чого ми не розмовляєм по російськи, коли стільки років працюєм в Росії, а потім розповів історію. Взяв недавно хлопчину, що з армії вертався, і той все по російськи:«Вези, шеф, в Дерганцы!»(село під Тернополем - Смиківці) Шофер, розказує, все зрозумів, але не подав виду, виїхав на об*їздну і пече. Хлопець побачив, що не туди, настрашився і говорить:«Вуйку, ви де мене везете? Мені в Смиківці треба.» А таксист і відповідає:« Ти казав дьоргать, от я і дьоргаю, думаю утікаєш від кого, казав би одразу що тобі в Смиківці треба, а тепер плати за дорогу» Спасибі!
В принципі, все в вірші зрозуміло і добре написано. Але, думаю, не хватає трохи уточнення, чи виділення причини, реакції діда. Щоб російськомовний читач краще зрозумів, що ображає не розмова на російській мові, а наслідування ( по російські краще: подражание) модним на її думку, виразам.
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00