Розквітлих море вже тюльпанів.
Квітками дихає весна.
А в наших любих ветеранів
Перед очима все війна...
Чому це серце защеміло?
Пройшли роки - воно болить.
Мабуть, це роки неумілі:
Не здатні рани заживить...
І знов в полях квітують маки.
Як кров, червоні пелюстки.
Поля ці чують ще атаки,
Криваві відгуки війни.
Чимало тут лягло героїв!
Вони у пам"яті живі.
Ми не забудем їх ніколи!
Бо їм дано в степу цвісти.
Торкнусь вустами ніжних квітів.
Букетик маків я зірву..
Хай вічно будуть пламеніти,
Щоб не забули ми війну...
Жаль, що скільки жертв і страждань було покладено на алтар чиєїсь чеснолюбивої дурості... Втім, війна ніколи немає сенсу, це найбільший абсурд, який тільки можуть вигадати люди...
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
