Sonnet 29 by William Shakespeare
When, in disgrace with fortune and men's eyes,
I all alone beweep my outcast state
And trouble deal heaven with my bootless cries
And look upon myself and curse my fate,
Wishing me like to one more rich in hope,
Featured like him, like him with friends possess'd,
Desiring this man's art and that man's scope,
With what I most enjoy contented least;
Yet in these thoughts myself almost despising,
Haply I think on thee, and then my state,
Like to the lark at break of day arising
From sullen earth, sings hymns at heaven's gate;
For thy sweet love remember'd such wealth brings
That then I scorn to change my state with kings.
-----------------------------------------------------
Шекспір. Сонет 29 (за мотивами)
Якщо Фортуна й доля — вороги,
в самотності молюсь я… Неба знак
шукаю марно, плач мій злі боги
не чують. Як невдаха-одинак,
я мрію про якийсь інакший шлях,
про долю іншу, кращу, не свою…
Та все ж презирства більше у думках
до себе. В пеклі сам себе гною…
В цю мить, тебе згадавши, я кляну
бездухість власну, лину в небо я,
як жайворонок… Втіху цю одну
я маю, і вона лише моя —
для мене пташки-мрії чистий спів
цінніший за багатства королів…
(вересень 2018 р.)
