Вона ішла до зоряної мрії
І вітру подув мило обіймав.
Ніжно ховала у душі надії.
Всміхалась,та чому ніхто не знав.
А може з неба Янголом спустилась,
Щоби зігріти всі смутні серця.
З її душі любов блаженна лилась,
Наповнена від задуму Творця.
У ній жила непоборима сила
Та лагідність і врода чарівна.
Вона весь біль в собі колись закрила
Й вже не була серед людей одна.
Ішла уся в промінні золотому:
Велична, як Богиня, як Весна.
Даруючи любов, гасила втому,
І цілий світ в ясних очах несла.
Блаженно йшла і мило усміхалась
І усміх людям щастя дарував.
Любов’ю у прохожих розчинялась
І кожний в собі радість відчував.
Вона звичайна жінка, й незвичайна,
Бо та, в якій струмить струна тепла
Живе краси та нерозкрита таїна,
Яку Господня воля в ній вплела.
добре є! 
