Твоя душа така холодна, як світанок
Немов роса, в саду, жовтнева на зорі,
Холоне разом з нею, навіть наш сніданок,
І звичний кави смак, не любиться мені.
Хіба зробив тобі, я щось погане вчора,
Де у словах моїх, образу ти знайшла,
Невже уява жінки й справді така хвора,
Що вмить реакція її така страшна?
Ось тільки я не бачу приводу до драми,
Знов зачекаю, поки випустиш ти пар,
Подзвониш ранком, вкотре, до своєї мами,
Аби почути в трубку, кількасот порад.
Аби почути знову, як нам жити разом,
Як у очах її, піднятися я мав,
Почути звичне те, що не міняюсь з часом,
І ким хотіла ти, ще й до сих пір не став.
Твоя душа така холодна, як світанок…
Та губи ніжно щось, шепочуть вже мені,
Мабуть про речі ті, що врятувати ранок,
Спроможні пристрасні обійми затяжні.
Що може день іще, налагодитись нині,
Потрібно встати тільки і удвох піти,
Туди, де гладитиму пальцями по спині,
І будуватиму між нами знов мости.
Не вперше вже, не бачу приводу до драми,
Бо знаю чітко, як нам випустити пар,
Аби в дзвінках майбутніх до своєї мами,
Моїй казала тещі, що я з неба дар.
Аби мене хвалила, що найкращий в світі,
Нехай буде ця драма тимчасово лиш,
Бо твій жіночий настрій, незбагненні митті…
Я зроблю свіжу каву нам, а цю облиш.
ID:
995012
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 29.09.2023 19:16:08
© дата внесення змiн: 29.10.2023 12:17:26
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
