1.
Вона не раз вже помічала те, що якось дивно
Події відбуваються, кудись зникають кредитори.
Спочатку кожен день приходили, незмінно.
Тепер вже місяць їх немає, хоч і радіє вона то֜му.
Глафіра залишилася сама, батьки померли.
Вона була в них дуже пізньою дитиною.
Їй виповнилось двадцять два… В минулім серпні
Пішов і батько, збіднілий граф, звали Микитою.
Мама пішла раніше на три роки, бо хворіла.
Батько страждав, почав пиячити із горя.
Велике в них було кохання, вона була красива.
Не мала в молоді роки від женихів відбою.
Колись розповіла матуся їй історію кохання,
В якій не стало більше справжніх двох товаришів.
Велика дружба, що корінням в юність проростала.
Були такими нерозлучними два хлопчаки.
Вони жили сусідами в графських маєтках.
Батьки їх мали титули, та неабиякі багатства.
Обидва закохались в одну дівчину Єлизавету.
То і була матуся, яка обрала чоловіком її батька.
А при֜ятель тоді зненацька зник, мабуть із відчаю.
Навіть батьки не знали, де подівся він на кілька ро֜ків.
Можливо потім і знайшли його, бо стало у них тихо,
Всі перестали се֜рдитись, дивитися злим оком.
У тім маєтку зараз також тихо, вже померли
Ті, що старішими були, казали, що лише онук
Живе там усамітнено, його карету бачила у серпні
Поблизу кладовища, лиш глянула - вона здійснила рух.
Не встигла роздивись, хто сидів у ній, бо сльози
Лились постійно із її очей біля могил батьків.
Збіднів маєток їх, батько залишив їй борги серйозні.
Накинулись одразу кредитори із усіх боків.
2.
Але тепер вже місяць їх не видно, все це дивно.
Глафіра щиро рада, що отак, та чи надовго?
Усе описане в маєтку, напевно виженуть з будинку.
Куди подітись їй? Така невизначена її доля.
Вона ввібрала в себе вроду матері, дуже красива,
Але не мала при֜даного, лиш - борги чималі.
Ніхто не сватає, дуже збідніла, хоч - графиня.
На телеграф пішла служити, в тім сорому не мала.
Потрібно жити їй за щось, потроху сплачувати борг.
З’явився кавалер у неї, теж служив на телеграфі.
Доволі гарний, молодий, але самозакоханий Єгор.
Жінкам подобався, навіть княгинь він привертав увагу.
Але всі заміжні֜ вони були, лиш милувались ним.
Він радості від того не приховував, навіть пишався.
Глафіра, хоч і бідна, все ж графиня, притягувала цим.
Не знаючи того, відповіла взаємністю, надіялась на щастя.
Одного разу, йшла додому пішки, теплий вечір був,
Високий чоловік до неї підійшов зі шрамом на обличчі.
- А я вас знаю, ви Глафіра, - з’явився на її обличчі сум,
Подумала, що знову кредитор із ви֜могою заявився.
- Я віддаю борги частинами, вам скільки винна я?
- Нічого ви мені не винні, познайомитись лиш хочу.
Я можу прогулятись з вами? Теплішає, погода чарівна֜…
Поглянула - він делікатний, ввічливий та має добрі очі.
- Моє ім’я Микита, часто бачив вас на телеграфі.
Мені сподобались ви дуже, я розпитував про вас.
Прошу не се֜рдитись, нагадують постійно очі ваші
Мені про ко֜гось, але кого, не пригадаю по цей час.
Вони ішли спокійно в бік її маєтку, думала постійно.
Його ім’я… Так звали її батька… Був доволі молодий,
Років на десять він від неї старший, безупинно
Розповідав їй про своє життя, навчався за кордоном він.
3.
Дуже цікаві були розповіді про його мандрівки.
Адже вона ніколи не була ніде, можливості не мала.
Спитала делікатно: як здобув той шрам він на обличчі?
Горів будинок у сусідів, пожежа розійшлась чима֜ла.
Допомагав людей з будинку рятувати, впала балка
Прямісінько на нього, але не сильно постраждав.
Зали֜шився відтоді на обличчі шрам йому, як згадка
Про ті події, ніхто там не загинув, хлопчину врятував.
- Який ви молодець, не побоялися пекельного вогню.
Могли загинути, адже такі пожежі - дуже небезпечні.
Я бачила колись одну, вогонь там майже вже потух.
Загинула людина, бо спроби врятувати, всі - даремні.
Вони ішли так, розмовляючи, та не помітили, що вже
Попереду - її маєток. Микита зупинився, дивлячись у вічі:
- Мені так шко֜да, що прийшли вже, але думаю, іще
Дозволите зустрітися із вами, може сходимо кудись ми?
Глафіра почувалася розгубленою, щирий його погляд
Її приваблював, з’явились теплі відчуття до нього.
- Щиро радітиму цьому, подобається кожен спогад
Ваш слухати, багато у житті своїм ви бачили усьо֜го.
Минуло кілька днів, можливо навіть тиждень вже.
Був сильний дощ, Глафірі добиратися додому настав час.
Прийшов до неї чоловік, сказав, що унизу карета її жде.
Вона зніяковіла, але поїхала у ній, бо зливи - повсякчас.
Через два дні побачила, що унизу її очікує Микита.
Він був з каретою, сказав, що хоче повезти її в театр.
Такий чудовий вечір провели вони разо֜м, Глафіра
Давно не відчувалася у настрої такому, була дуже рада.
- Ота карета, що у дощ мене додому відвезла, то ваша?
- Я винайняв її для вас, хотів упевнитись, що в небезпеці
Ви будете, не знаю, як так трапилось, але хвилююсь, Глашо,
Тепер за вас. Ви не образились, що так назвав ваше імення?
4.
Глафіра відчувала сильний потяг до Микити, але хто він?
Багато усього֜ розповідав їй, про сім’ю свою – нічого.
Було у неї відчуття, що десь ізда֜леку, він завітав до них.
Чимале виховання відчувалося, освіченість висока в нього.
- Скажіть, вас не бентежить шрам мій, не огидно
Дивитися мені в обличчя, може його чимсь прикрити?
- О, Господи, що ви говорите, Микито, мені прикро,
Таке було почути, не помічаю я його, вже очі звикли.
Ізнову не хотілось розлучатись їм, він взяв її за руку.
- Ви знаєте, про що я думаю, коли дивлюсь у очі ваші?
Мені здається, що я знаю вас багато років, вашу душу
Так хочеться читати, поринати в її світло, мила Глашо.
Якби він обійняв її в ту мить, вона б відчула щастя.
Він цілував їй руку, кожен пальчик зігрівав диханням.
Не знала досі дівчина, що викличе у неї хтось бажання
Такі палкі, все її тіло раптом вкрилося дрижанням.
- Вам холодно, о господи, ідіть хутчіш додому, мила.
Якщо не проти ви, зустрінемося у вівторок, маю справи.
- Звичайно, я не проти, навпаки, бо я вам вдячна щиро
За ці емоції, якими ви мій вільний час заполонили зараз.
Закохана… Що з цим робити, адже він, мабуть заможній?
Можливо хоче закохати в себе, потім скаже – не потрібна
Йому збідніла дівчина… Про те набігли думи їй тривожні.
Багато знала випадків таких… Стати коханкою вона не здібна.
Навіщо він з’явився у її житті, аби додати ще страждань?
Напевно не потрібно зустрічатися із ним, звикне до нього.
Єгор – самозакоханий та недолугий трохи, бо не має знань,
Але тепер, фінансово їй рівний він… Думки кружляють знову.
Відмовить вона в зустрічах Микиті, рішуче вирішила так.
Не може бути щирим він до неї, адже не має вона статку.
Батько зали֜шив їй борги, достаток він лиш проживав,
Що від батьків зали֜шився, не мав до заробітків хватки…
5.
А у вівторок він її очікував, Глаша наблизилась до нього.
- Давайте просто прогуляємось та поговоримо із вами.
Нам не потрібно зустрічатися, не вашого я рівню, то֜му
Благаю зрозуміти, хоч бідна я, але, все ж гордість маю.
В мене - борги, які я сплачую частинами, але ще довго
Платитиму я по рахунках, не вмів мій батько заробляти.
- Немає тих боргів, Глафіро, сплатив усе я кредиторам.
Забудьте вже про них, ніхто не буде більше зачіпати.
- Сплатили весь мій борг, яка ваша мета, навіщо?
Тепер повинна сплачувати вам, які ваші умови?
- Благаю, заспокойтеся, Глафіро, нічого не потрібно
Нікому сплачувати більше, нема більш кредиторів.
Вона навіть тремтіти почала від несподіванки такої.
Хто він такий? Які він має задуми? Що буде з нею?
- Давно я знаю вас, Глафіро, моє серце сповнене любові
До вас, я хочу познайомити вас із родиною своєю.
Мій батько знає вас, але, все ж більш - ваших батьків.
Можливо і розповідали вони вам про друга юності…
- О, господи, ви - той онук з сусіднього маєтку, живете֜ один.
А батько де? – щосили крикнула, не стримуючи гучності.
- Має приїхати він завтра, розповісти֜ щось хоче вам.
Просив, щоб ви прийшли до нас, вас бачив лиш здале֜ку.
Були на кладовищі з ним, вклонилися вашим батькам,
Коли пішли додому ви, але недовго - була люта спека.
Глаша погодилась, прийшла до їхнього маєтку із Микитою.
Уперше у житті побачила того, про кого чула від матусі.
Доволі статний чоловік, в літах, але з красою видною.
Заможній граф, колись у матінку її закоханий був дуже.
Подумала про вибір, що ота зробила в молоді роки.
Глафіра дуже татуся любила, але той не був красивим.
Чому ж матуся з них обох обрала її батька, чому він?
Можливо справа у характері? Татусь був дуже щирим.
6.
- Який я радий бачити вас, Глашо, ніби - знову молодий.
Дивлюсь на вас і матінку я вашу бачу, тим щасливий.
На неї дуже-дуже схожі, навіть серце защемило, ніби ви
Мені всміхаєтесь з минулого, моє кохання оживили.
Був в мене друг дитинства, підростали разом ми.
Нам виповнилось по шістнадцять, з ним пішли купатись.
Він ледь не потонув тоді, я витяг його тіло із води,
Підняв, як міг за ноги, і почала вода із нього витікати.
Не знаю, яким дивом сталося, але задихав тоді він.
Ту радість, що відчув у ті хвилини, вимовити я не взмозі.
Домовилися з ним, що ми нікому не відкриємо події ті.
Не сильно захлинутись встиг, і я не забарився в допомозі.
Я стримав своє слово, лиш тепер, коли немає вже його,
Вам розповів, щоб зрозуміли ви, що був мені він дорогий
Настільки, що готовий захищати був від лиха усього֜
Свого товариша… Напевно стрес отак подіяв на мене тоді.
Він навіть вашій матінці розповідати не хотів про те.
Боявся, що вона, за його слабкість, визнає оту подію.
Удвох у неї закохались ми, але вона тоді його за те
Й обрала, знала, що слабкий він, а мені сказала щиро:
«Повинна вибачитись перед вами, хоч і маю почуття,
Але не можу бути поряд, бо Микита набагато слабший
Від вас. Ви витримаєте, а він…? Як буду жити потім я,
Якщо здійснить з собою щось? Тому, прошу, пробачте».
Він і мені казав, що закохався так, що дихати не зможе,
Якщо не схоче бути з ним, якщо відмовиться від нього.
«Навіщо врятував, тепер вже змусити страждати хочеш?
Я знаю, ти подобаєшся більше їй, то прощавайте ви обоє…».
Повірте, Глашо, я любив вашу матусю дуже сильно,
Але й Микита був мені, як брат молодший, безпорадний.
Покинув все тоді й поїхав, мав рідню у Сан-Франциско.
Батьків не попередив, чим хвилювання їм приніс чима֜лі.
7.
Листа лиш залиши֜в, що повернусь я через кілька років,
Але, вже через рік там одружився й корені пустив свої.
Так і живемо із дружиною отам, а син уже не хоче,
Тому сюди і переїхав, але тепер я розумію, чому він
Здійснив таке… Ми приїжджали з ним, коли матуся ваша
Пішла з життя, хотів я попрощатись зі своїм коханням.
Тоді Микиті все і розповів, він вперше вас побачив,
Одразу закохався, розумію, адже ви – красуня справжня.
У дні своєї молодості, Глашо, мав я дуже дорогих людей,
Це - ваша матінка та друг мій, його іменем назвав я сина.
Так сталося, що другові віддав своє кохання, бо про те
Вона мене благала, адже боялася у його смерті бути винна.
Я знав усе про їх життя, батькам писав постійно я листи.
Розпитував, вони мені про те в подробицях повідомляли,
Що довго не було у них дітей, а потім народились ви.
Батьки мої померли, тоді я сам почав таємно приїжджати.
В минулім серпні був я тут, коли не стало батька вашого.
Останню шану я віддав своєму другові, бо він мені, як брат.
Дізнався про борги, син з’ясував, рахунки всі посплачував.
Мені ви, як племінниця, не заперечуйте, благаю щиро вас...
У неї навіть сльози нагорнулися на очі, не могла і мріяти,
Що є на світі ще людина, для якої дорога вона настільки.
- Я дуже вдячна вам, що в труднощах мене ви не покинули.
Мені було так тяжко, але кому могла на те я пожалітись?
Глафіра скоро зрозуміла, що Микита – справжній чоловік.
Поряд із ним вона себе відчула, мов у кам’яній фортеці.
Зробив він пропозицію своїй коханій, одружились через рік.
А згодом, у маєтку народилась донечка гарненька…
Історія про справжню дружбу, справжні щирі почуття.
Про те, що серце любляче спроможне на пожертву
Заради тих, хто дуже дорогий, тому майже усе життя
Присвячує добробуту їх, іноді - аж до самої смерті.
ID:
986231
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 15.06.2023 19:49:07
© дата внесення змiн: 15.06.2023 19:49:07
автор: ЭленБрус
Вкажіть причину вашої скарги
|
