- Треба його матері набрати,
Він так часто згадував її.
- Треба. Тільки як же їй сказати,
Що його забрали ці бої?
- Чув, вона сама тепер лишилась:
Більше ні онуків, ні дітей.
- Кров із його броніка не змилась -
Дірка між лопаток та грудей.
- Скільки йому?
- Ніби дев'ятнадцять.
- Звідки він?
- Та наче із Хмеля.
Рвався добровольцем призиваться.
- Сука... Дев'ятнадцять... Ще ж маля...
Мати помолилась і рукою
Свічку загасила за столом.
Глянула - дзвінок з передової,
Тихо посміхнулася: "Ало?"
