У кожного в серці зоста́лась хатина.
Ми там зустрічали і десять, і п'ять...
А далі - п'ятнадцять. І стрі́лки щосили
По колу гучніше і швидше біжать...
І ми все верта́ли до тої хатини,
Де вже непотрібно збирати столи...
Одного достатньо - зміліла родина,
Хоч радості вдосталь навпроти журби...
У кожного в серці зоста́лась хатина,
Де піснею жваво стрічали свята.
Та й зараз стрічають, щоправда несміло
Про ноти щось кажуть, а співу нема.
І все би нічого... згадати хатину,
Де щастям здавалася кожная мить.
Та кажуть... не варта вона і хвилини,
Якщо там рідня за столом не сидить.
Хвилююча розповідь у Вас вийшла.
А в мне таке відчуття, що покинута хата , поки ще цілі вікна і двері, жива, і виглядає, хто прийде. І навіть знає, що з неї винесли господаря , який її ліпив, як ластівка гніздечко, все одно на когось чекає.
Тетяна Білогай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Рідна хатина,як святиня....де завжди можна спокій знайти. 
