Буденність морщиться лимоном вижатим.
Кортить на друзки склом розбитися.
Пріоритетна ціль – принаймні вижити,
Й невпинно за близьких молитися.
Снуємо вулицями наче "нарики"
У пошуках мізерного тепла.
Панічно закуповуєм ліхтарики
Побите місто паморозь взяла.
Чаїться сирість темними підвалами.
Уламки світла жевріють в душі
Скорботна смуга сунеться навалою
Пекельністю незримої межі.
Їдка реальність жалить, обпікає,
Немов страшний, примарний жах.
А час іде, життя від нас втікає
Здається, потихеньку їде "дах".
Цей рік посіяв смерть, війну, руйнацію
В думки проник їдкий токсин зневіри
Хоч в небі лиш військова авіація…
Та в серці тихо тліє вогник віри!
