Чуєш, як мовчить виразно
тиша..?
Якось зимно та мурашно...
Хижа
птаха в небі розпростерла
крила.
Кров неначебто завмерла
в жилах.
У безодню зазираю –
звичка.
Хмари збилися у зграю...
мжичка*...
Дні сповиті в брудно-сіру
мряку*
Та у серці маю віру
й дяку*.
Обтікає сквира* душу
хвильно.
Не здаватися я мушу
хилю*.
Бачиш, я скидаю саван
сніжний
та вбираюсь в квіти-трави...
в ніжність..?
Вже запалює свій ґнотик*
досвіт*.
Перейде пестливий дотик
в лоскіт.
Посміхнуся дню новому
мило.
Вже скидаю біль та втому
з тіла...
Чуєш? бачиш? одягаюсь
в квіти –
повернути намагаюсь
літо,
де проклала стежку доля
степом
по безкрайньому роздоллю...
в небо...
30.12.2019
*мжичка - опади з дуже дрібненьких краплин або дрібнесеньких сніжинок
*мряка - густий дрібний дощ, краплини якого немов перебувають у завислому стані
*дяка - почуття вдячності за зроблене добро, виявлену увагу
*сквира (діал.) - негода
*хиль - недуг
*ґнотик - зменш. до ґніт
*досвіт - час доби перед сходом сонця, світанком
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––
