Над нами проминали дні і ночі,
Кусав вуста твої і руки притискав,
Я так любив твої сумні й веселі очі,
Між нами прірву тільки я не помічав.
Ловив тебе долонями та марно,
У проміжках між маривом шукав,
Так затягло мене і холодно, і хмарно
І, щоб отямитись, ім’я твоє кричав,
А що воно летить собі прозоро,
Відлунням моє серце тільки рве,
Я – точка, яка замкнута у коло,
І, як ведмідь, вона поранений реве.
А ти в мені лиш бачила хороше
І скільки ж пробачала помилок,
На що скажи кохання наше схоже:
На полум’я, на лід чи на стрибок?
Якщо на полум’я, чому ми не згораєм?
Якщо на лід, чому ж не всеодно?
Бо знаєш ти і я, що ми кохаєм,
І у стрибку кружляємо давно…
Олександр Кармишев
08.12.2022
