Здавалося ж, об’єднаний народ,
Аби від орків землю боронити,
Та виринає знов лжепатріот,
Готовий у могилу все зарити.
Такий собі сміливець-демократ,
Що звик усе і всіх критикувати,
Аби азійська пораділа рать.
Чи не з таких народжується «вата»?
Згадаймо патріотів, типу «Ків»,
А чи «святих» нудних «порохоботів» –
Небідних, зазвичай, чоловіків,
Що в повсякденній за народ «турботі».
П’ять років мали змогу керувать,
Все маючи й довіру від народу,
І на крові встигали торгувать,
І загубить у ДАПі патріотів.
Народ на вуса все це намотав:
І патріотів розстріл в Іловайську,
Коли парад хтось в Києві вітав,
Але народ не допустив поразки.
Й так хочеться цим горе-крикунам
Заклеїти поганого їх рота:
Кому потрібна внутрішня війна,
Коли нам зовні є кого бороти?
Невже не вчать нас наші помилки:
Утрата ЗУНР і УНРів
І боротьбою змучені віки,
Що коштували і життів, і нервів?
Тож досить дратувати вже народ –
У час війни єдині маєм бути.
Це розуміє справжній патріот,
Котрий виборює сьогоднішнє й майбутнє.
13.12.2022.
Ганна Верес Демиденко
Дякую, Олечко, за розуміння. Вилила у вірші те, що накипіло. У яку групу не загляну, а там всюди скубуться порохоботи зі слугами. Та поки ж уже? Навіть серед наших клубівців є такі. Або спостерігаю, що пишуть про що попало, тільки не про війну. Чи їм не болить? Чи так бережуть себе, аби зайвий раз не розжвилюватися? Не розумію.