Посміхнулась осінь на прощання,
Чорними очима повела.
Вже пора скінчилась панування.
Не сумуй, ти нас не підвела.
Що було хороше - пам"ятаєм,
Були довго теплі твої дні,
Жалко, що тепер тебе втрачаєм,
Хтозна, що чекати від зими.
А тепер присядь ось на лавчину,
І загадай якою ти була.
Загадкова ти була й красива,
Потім стала - просто золота.
Ти вела повільно нас у зиму,
Обіцяла повернутись знов.
Ці дороги всі були незримі,
Все робила мовчки, без розмов.
Ми з тобою трішки ще посидим,
Не сумуєм, бачиш, нема сліз?
Та до тебе зовсім не байдужі,
То нічого, що землі змінивсь ескіз.
То зима дорогу килимом встеляє,
Щоб було тобі так світло у путі.
Але знай, що ненадовго проводжаєм,
Ти в серцях не будеш в забутті..
Згоден з чудовими відгуками!
