Сміялася ніч білим місяцем в небі,
А зорі так сипались, як із відра.
Дівчина плелась у хатину за греблю.
Ішла до ворожки поради питать.
На неї давно заглядаються хлопці –
Яка ж вона гарна, висока, струнка!
Та тільки ніхто не зламав її гордість,
Що ніби гадюка у серце вповзла.
Самій же так хочеться когось кохати
До щему, до схлипу, до трясці в душі.
Під вишнею з вечора ранку шукати,
А потім розгублено сльози студить.
Та ще не заніс вітер хлопця такого,
Який би зміг серце від сплячки збудить…
Тому і бреде до ворожки лихого,
А може й нечесного шляху знайти.
19-26.03.1998