Втрачає поступово Жовтень календарні дні.
Із кожним днем, теплішу ковдру він шукає,
Бо холоднішими стають вже вечори, нічні часи,
Але, затримати з собою «літо бабине», надію має.
Приходять іще поки, теплі, затишні, яскраві дні.
Їм виплітається у різних візерунках павутиння.
Кружляє його вітерець, кидає вниз: «Лови!».
А зловиш - обіцяють щастя, павутинок озаріння.
Упевнено обходить Жовтень володіння вже свої.
Талановито вимальовує із позолотою малюнки.
А, якщо раптом, змиють їх рясні, настирливі дощі,
Відновить знову колоритні, загадкові візерунки.
Пора краси, здобутків, втрат, підготування до зими.
Нову красу здобуто, хоч і милуватися недовго.
Втрат значно більше, бо темнішають скоріше дні,
Тепло згасає у повітрі, вітерець йому співає томно.
З надією благаю втримати ще, теплі та яскраві дні,
Бо не вдалося поки упіймати мені павутинку щастя.
Все ж подарує Жовтень довгоочікуваний шанс мені:
Щасливу павутинку ухопити, обминаючи ненастя.
