З тобою так тепло ,завжди і усюди.
У гаморі вулиць ,пітьмі перехресть.
Посеред одвічно поспішного люду
І в плині мелодій неспішних сердець.
Тебе відчуваю у пахощах літа,
У тихих сплетіннях небес весняних.
В осінніх вогнях і в зимових Чар- квітах
Бо твій ніжний сміх витанцьовує в них.
А це божевільне чорняве волосся.
Темніше безодні липневих ночей!...
Пробач та чесніше мені не вдалося
Сказати про те що не сходить з очей.
Квіткова усмішка і твій ніжний голос
Це моя розрада й моє каяття.
Здається .. Я знов все ускладнюю в голос...
Пробач мені , мамо , нема вороття...
Ти завжди так просиш мене буть простіше
І трохи коротше казати" люблю".
Та я не навчилась кричати тихіше
Про тих кому душу свою віддаю:)