«Мій спомин спить у ланцюгах
Далеко десь від наших тіней…»
(Гійом Аполлінер)
Не перед брамою шукайте мандрівця,
А там, на тій дорозі - на шляху,
Що пилом вкрився,
Що тугою плететься без кінця
За небокрай, що розколовся навпіл,
Де вказівник – меча уламок,
Де ми вогонь несемо в темінь злу,
Де спраглими вустами ми мед пили,
Де в світлі зір мисливця Оріона
Осиновий кілок ми забивали в серце
Чужинця-вурдалака-упиря,
Де дзигар міряв час
Ночей і днів людини і коня
Прочанина меча і вершника віршів,
Де ми шукали сон
Під гіллям дубу й терену,
Де нас зустрів серпанок
Над домом жайвора,
Де на замшілих надгробках марень,
І вишень стиглих сік, і квіти звіробою,
І долі кам’яний огром
І подих річки – Бористену,
Що пливе в країну Гестії, євшану, полину.
Я тут самотній –
На шляху світанку,
На дорозі снів, що йде на Схід,
І де зіниці жовтих черепів
На битому шляху містерій
На Схід зорять, на Схід
Лише на Схід…
Років п'ять-шість не заходив. Треба повертатись...З початком війни я втратив здатність писати вірші, хоча то були і не вірші, а так деякі примітивні роздуми. "Я тут самотній", але "на Схід Лише на Схід".
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Війна, не війна, але писати і читати потрібно..... Я писав навіть в бліндажі під обстрілом, під звуки канонади....
Дякую за розуміння! Ваші відгуки я особливо ціную.... 
