так хочеться до тебе.
наче ми ніколи не сперечалися.
наче ти ніколи не казав, що в мене пам'ять наче у золотої рибки.
наче я ніколи не кричала, що ти нудний дорослий.
хочеться пригорнутися до тебе найхолоднішою зимою і грітися об твоє понівечене роками та болем тіло. наче ти святий. і ніколи не думати про те, що було і те, що буде завтра. жити сьогодні. готувати тобі курку у захисній масці та рукавичках(тому що я не переношу м'ясо), терпіти твоє куріння(тільки в туалеті не пали, бо я задихнуся на толчку), сидіти з тобою на балконі та дивитися на рожево—рудий закат сонця.
починається синьо-сірий вечір.
птушкі вже сплять, вітер скуйовджує твоє темне волосся, а я відображаюся у криках жовтневого вітру.
і як я жила без тебе весь грудень?
