Давай зіграємо у гру
Ти будеш ворог, а я жертва.
І наче б ти почав війну.
І наче б воля впала мертва.
І я прокинусь вся в поту.
А ти спиш тихо біля мене.
І то все сон, не на яву.
І в Україні мирне небо.
Давай зіграємо у гру.
Ти будеш ворог, а я птах.
І твій народ веде війну.
А мої батьки в бігах.
І я прокинусь, а ти спиш
І навіть віями мовчиш
Про дику ненависть, про злість,
Про те, як душу пекло їсть.
Про те чому увесь ваш вид
Хоче знищити мій рід.
Хоче знищити мою
Україну золоту.
Давай зіграємо у гру.
Ти будеш ворогом мені.
А я все ще тебе люблю.
І Україна у вогні.
І я напевне зараз сплю.
А ти прокинувся й мене
В обіймах міцних бережеш,
І шепчеш на вухо «люблю».
Давай зіграємо у гру,
І назвемо її «війна».
І десь у полі чутно залп.
І десь в підвалі молитва.
Чому ж така сумна ця гра?..
Давай зіграємо у гру.
Тепер ти ворог мій, а я
Прокинусь, бо поки я сплю
У мене вдома йде війна.
18.06.2022
115й день
Чесно кажучи, не можу визначитися зі ставленням до вірша. Точніше, до слова гра у одному рядку з війною. І наче розумію, що ви хотіли сказати, але щось у мені противиться такому поєднанню.
mergeight відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я вас розумію. Це інтимний вірш. Свого роду рефлексивне письмо. Такий собі збочений спосіб психіки прийняти реальність.
ще додам:
дуже дякую вам за ваш коментар. Він змусив мене проаналізувати чому саме ці слова захотілося вилити на папері. На мою думку, таке протиставлення слів емоційно підкреслює всю серйозність та трагічність цієї війни.
Дякую, за відповідь.
Так, психіка та підсвідомість до чого тільки людину не доводять. Та якщо це допомагає, то хай буде.
Про додаток: якщо придивитися до поведінки путіна, то він наче в грі "Повернемо минуле" застряг. Хто зна, може для нього й гра: пересовує фігури на дошці, і по всьому
