Сьогодні я фоткала квіти,
Що зрошені були дощем.
А як там покинуті діти?
І квіти відчули той щем.
Не смійте ніколи забути,
Про тих, кого вивезли геть!
Хто ще хоче дуже почути
Російського «Надо терпеть»?
Не смійте забути Азову,
І наших в полоні бійців!
Не вірте брехливому слову
Й обісраних влади штанців.
Згасає проблема і горе,
Й у вас наче гарне життя
Десь там де є річка чи гори.
Й не треба іти в укриття.
Але це ілюзія щастя,
Ілюзія тихого сну.
У когось в цей час на зап’ясті
Цепи. А у когось труну
Привезли до рідної хати,
Й несуть де стоять лиш хрести.
І квіти ще треба зірвати,
Які ще могли би рости.
Їх теж хтось впіймає у кадри,
Своїх телефонних очей.
Півонії не олеандри*,
Але від них дужче пече.
Lada Kvitkova
* Сік листків олеандра є отруйним.
З початку війни українці не бачать цих рослин, які росли на півдні Криму. А коли доводиться класти на могилу бійцям квіти, до яких ми звикли і любимо - тоді і вони можуть нести біль
